Відомо, що світом керує пристрасть, страх і гроші. А вкупі пристрасть до грошей і страх втратити масну посаду (яка ці гроші і приносить) – це вибуховий коктейль, це та сила, перед якою навіть не годні встояти ті, хто мав би служити закону.
Саме завдяки цьому коктейлю пристойний на вигляд суддя може винести далеко не пристойну (з точки зору законодавства та права) ухвалу. Звісно, за відповідну ціну. І цим моментом часто користуються не чисті на руку бізнесмени.
Подібні історії – не новина для Львова. У місцевих ЗМІ можна знайти сотні прикладів, які підтверджують вищеописане.
Наприклад, відома історія, коли суддя Франківського районного суду за якусь годину винесла 21 (!) ухвалу по справі агрофірми «Провесінь» - звичайно, усі ухвали були «в одні ворота» і не на користь самого підприємства. (До слова, практика Верховного Суду визначає це як втручання в господарську діяльність товариства, яке суперечить Конституції і Законам України та перевищення судом своїх повноважень). Інший суддя – вже Господарського суду Львівської області – спромігся накласти арешт на акції одного із найбільших акціонерів «Провесні» і заборонити останньому приймати участь у зборах акціонерів (Здавалось би, невже судді невідомі вимоги ст. 66, 67 ГПК України. Невже суддя не знайомий з практикою Верховного Суду, Вищого господарського Суду яка визнає незаконною заборону загальних зборів акціонерів?). Плюс, ще один приклад на межі абсурду: це смішно, але відомий навіть приклад, коли знаний львівський суддя задовольнив позов доньки Івана Півня до свого тата (звісно, за домовленістю з останнім) щодо визнання права власності на цінні папери. І таких прикладів, що стосуються агрофірми «Провесінь» і особливих стосунків її колишнього керівника Івана Півня із львівськими суддями, безліч.
Справа в тому, що Іван Півень вміє «дружити» із «потрібними» суддями і «стимулювати» їх до роботи. У цій статті з умисно не названо прізвища жодного судді – інформацію про цих достойників можна легко знайти в Інтернеті (в тому числі і серед прізвищ суддів, яких рекомендовано до звільнення Президентом України), і стосуватиметься така інформація не лише справи «Провесні». Мова про інше. Мова про унікальний дар Івана Онуфрійовича – його вміння змусити суддю порушити власну присягу. Адже на даний час всі зазначені вище судові заборони скасовані як незаконні, прокуратура вирішує питання про порушення кримінальної справи щодо деяких суддів.
Та, повернемось до дару Івана Онуфрійовича. Бо цей дар насправді запозичений - такі судові заборони не є новиною в судовій практиці (в тому числі і для львівських суддів). В минулому використання ухвал суду для зриву роботи вищого органу управління підприємства застосовувалось у так званих «рейдерських схемах». Мабуть, вони залишились модними і тепер. Схема проста – ти судді несеш хабар, а він за це і збори акціонерів заборонить, і купу ухвал на день на продукує, і ще щось там вигадає, аби лише вгодити благодійнику.
То як тоді розцінювати дії львівських служителів Феміди? Вони, принаймні, повинні розглядатися в контексті персональної відповідальності за нанесення збитків інтересам акціонерів. З іншого боку, такі судові рішення можуть свідчити про ретельно сплановані заходи групи Івана Півня. І дії ці відбулися із залученням окремих суддів, котрі з невимушеною легкістю та цинічною швидкістю організовують судові засідання, виносячи замовні ухвали або рішення, які використовуються у рейдерських схемах захоплення підприємств.
Щось подібне опальний екс-керівник «Провесні» намагається провернути й цього разу. Він навіть вдає, що насправді й досі залишається головою правління агрофірми, хоч насправді знову отримав цю посаду незаконно. Адже Вищий господарський суд скасував як незаконну ухвалу Рівненського господарського суду згідно з якою Іван Півень вже кілька місяців утримувався на посаді Голови правління ВАТ «Агрофірма «Провесінь»(!).
Та, керуючись уже перевіреною тактикою і надією на не дуже стійкі моральні якості окремих суддів, пан Півень подав до різних судів України близько 10 судових позовів, та отримав ухвали про заборону новому керівництву приступити до нових обов'язків (І це зважаючи на те, що понад 60% акціонерів зробили свій вбір не на користь Івана Півня). При цьому, в порушення правил підсудності, позови подавались до судів Херсонської, Рівненської області та м. Києва. Та хіба має значення географія, коли на карту поставлено таку прибуткову посаду? Тим паче, це не має значення, коли ти вже одного разу спробував «домовитися» із суддею (звісно, за відповідну винагороду) і побачив, що це не так вже й проблематично.
Та чи створить ця безпроблемність проблеми для суддів згодом? Нехай і так. Та Івана Онуфрійовича це вже не цікавить. А щодо самих суддів – усе залежить від них. Адже завжди можна просто чесно виконати власну роботу і залишитись принциповим і об’єктивним, а не йти на поводу у знаних маніпуляторів. Та це вже вибір кожного судді зокрема. І є надія, що аргументи у вигляді пресу купюр не стануть мотивом для судді дещо «обійти» закон, якому, до слова, вони присягалися служити.
Шухевичу мають бути пам’ятники, а не Бандері, – Стахів
Стадіон: за бюджетні чи інвестиційні?
Чи зрадила Україну Юлія Тимошенко?
