10 липня – сороковий день після відходу до вічності Блаженнішого Любомира Гузара

10 липня 2017 року, в сороковий день після відходу до вічності Блаженнішого Любомира, у Києві відбудеться презентація книги «Завалівське коріння Блаженнішого Любомира Гузара», передмову до якої написав особисто Блаженніший Любомир.

Про це повідомляє «Католицький оглядач».

Автором книги є Володимир Чистух, який зібрав унікальні фотографії з архіву родини Гузарів. Світлини до видання були передані Марією Рипан, племінницею та воднораз похресницею Блаженнішого Любомира. Захід проходитиме за її ж участі в Книгарні «Є», за адресою м. Київ, вул. Миколи Лисенка, 3, Початок о 18:00 год.

На похороні Блаженнішого Любомира двоє чоловіків тримали плакат із написом італійською та українською мовами “Santo subito”, “Уже cвятий”… “Ми віримо, що Блаженніший Любомир ще повернеться з небесного престолу на наші земні престоли в сяйві Божої вічної слави, як великий святий нашого народу, як провідник до Бога і до дому Отця для кожного з нас. Молімося, аби це сталося якнайшвидше”, – попросив вірних і людей доброї волі під час проповіді до вірних владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, на дев’ятий день по смерті Блаженнішого Любомира. А відтак зауважив: ми ще не можемо сказати, що вже зараз відчуваємо всю велич пастиря Української Греко-Католицької Церкви і духовного лідера українців, як його справедливо називали.

Минає 40 днів з часу смерті Блаженнішого. Тож сьогодні,  напередодні цієї траурної днини, ми вирішили нагадати не лише про те, яким він був, що ми втратили із його відходом, але й про те, який неоціненний спадок він залишився нам – вустами тих, хто знав Любомира Гузара особисто та очільників Церков України і світу.    

– Кожна людина, з якою нас зводить життя, щонайменше залишає у нашій пам’яті певний слід. Іноді – лише якийсь спогад, інколи – стає вагомою віхою на нашому шляху, а бува – що й змінює не лише наше світосприйняття, а й усе наше життя. Яку роль зіграло у Вашій долі знайомство з Блаженнішим?    

Мирослав Маринович, правозахисник та екс-дисидент, віце-ректор Українського католицького університету:

– Про це я вже не раз говорив, навіть ще за життя Блаженнішого Любомира: він був людиною, якій сідали на плечі голуби. А це означає, що від нього променіли мир, спокій, а не агресія. Всі захоплювалися ним і немає людини, яка б не була ним зачарована. Тому він відійшов прямісінько до Бога, що був улюбленцем Святого Духа. Його любили греко-католики, але шанували й усі інші конфесії. Він був беззаперечним моральним авторитетом для євреїв і мусульман, для людей світських і навіть невіруючих. Коли він заходив у приміщення, вставали всі присутні – навіть знаючи, що він уже цього не бачить.

о. Богдан Прах, ректор Українського католицького університету

– Як на мене, головна його риса, що вабила до себе людей, зокрема, й мене, була його надзвичайна відкритість. Блаженніший був не лише надзвичайно проникливим спостерігачем життя, умів завше вловити найважливіше, але й вмів невимушено й водночас легко зацікавити людей, з якими спілкувався, тими цінностями, яким жив сам. Пояснити, чому щось – є визначальним, а щось – скороминущим і не вартим уваги. Задля чого варто жити, чому служити, а що – другорядне і не вартує надмірних зусиль. Саме тому усі, з ким йому доводилось спілкуватись, з нетерпінням чекали кожної нової зустрічі з кардиналом.

Які вислів чи порада Блаженнішого запам’яталась чи допомогла Вам найбільше?

Мирослав Маринович: – Таких фраз було багато, бо це – Людина, яка ширила довкола себе євангельське вчення. Але мені особисто запам’яталися дві фрази, які я останніми днями постійно згадую, і які відкрили переді мною ті глибини людського життя, які я раніше не осмислював.

Перша фраза – «Дайте людям вирости у свободі»… Ми хочемо, аби людина стала вільною одразу. Але від  стану рабства до стану свободи – тривала й далека дорога, що має багато етапів і відрізків. Так само, як не можна морквинку раніше часу висмикнути з землі, так само неможливо й отримати одразу й дочасно сформовану людину. Це важливо зрозуміти нам, в Україні, тому що ми походимо із посттоталітарного суспільства, ми хочемо все і одразу, ми не звикли той повільний темп, в якому ми усі зростаємо… Це трапилось, коли миряни нашої церкви напустилися на нього, мовляв, «чому багато священиків не відповідають своїй посаді, треба їх карати» тощо. А він слухав-слухав і просто й щиро відказав: «Ви усі пройшли дуже складне життя – дайте людям вирости у свободі».

А друга фраза – «Якщо хочете відновити довіру – перестаньте торгувати правдою». Це фантастичної глибини вислів, що є ключем причин відсутності довіри до більшості інститутів в Україні! Сам же кир Любомир був також Людиною Правди, творячи озонний ефект: його слову довіряли, бо знали, що воно не лукаве і не облудне.

о. Богдан Прах: – Таких висловів за три десятиліття нашої співпраці назбиралось стільки, що нині вже й годі згадати усі. Блаженніший говорив так, що практично кожен його вислів міг би стати афоризмом. І кожна його порада, так чи інак, згодом виявлялася правильною, а візія – пророчою.

Та особисто мені чомусь найяскравіше відклалася у пам’яті порада «бути нормальною людиною». Коли в 1998-му він покликав мене бути ректором семінарії у Львові, головним його проханням було таке: «Виховайте мені не святих, а нормальних священиків». І пояснив: всі ми – люди, а не ангели з крилами, тож не слід намагатися привити семінаристам те, що не властиво звичайним людям. Натомість маємо докласти всіх зусиль, аби майбутні священики стали вповні тими, якими нас потребують – і решта людей, і Церква, й Україна загалом.  Насамперед – нормальними людьми, себто простими і доступними настільки, аби достукатися до серця кожної людини, незалежно від того, чи є вона їх парафіянином, належить до іншої конфесії, а чи й взагалі є атеїстом. Бути доступними, аби об’єднувати, а не роз’єднувати довкола себе, сіяти добро й злагоду, незалежно від конфесійної приналежності.

Ігор Марков, директор Лабораторії соціальних досліджень у Львові: – Мені  найбільше подобаються ті його вислови, що свідчать про його глибинну людську поставу, розуміння людини і її буття. Як от часто цитоване «Мені так часто співають «многая літа, що я, певно, не помру».

Або ж іще один, котрий якщо йому й не належав, то дуже схожий на нього. «Я з молодих літ прагнув бути священиком, і то неодруженим священиком. І час показав, що це був правильний вибір… Були кілька дівчат, з якими я правдоподібно міг одружитися. Минув час, вони вже – вдови, а я – й досі живу».

  У чому, на Ваш погляд, криється головний секрет величі Любомира Гузара?

Мирослав Маринович: – У любові до людей. Він насправді любив людей. А від цієї любові виходила ота його постава доброти. Він добре розумів природу людини, розумів, на якому камені вона спотикається, і все ж – просто любив… За всіма нашими агресіями стоїть нелюбов один до одного. А у ньому цієї агресії не було, бо її повністю відтіснила оця Любов.

До слова, саме при Блаженнішому Любомирові Церква перенесла свій осідок до Києва, тим самим привносячи в нього ідею об’єднаної Київської Церкви.

о. Богдан Прах: – Насамперед – те, що він він бачив усе, чим жив і за що брався, набагато вперед. Бачив подальшу перспективу Церкви, її розвитку, в тому числі й у сенсі екуменічному, возз’єднавчому. Власне ця далекоглядність дозволяла йому не зважати на численні перешкоди й не зупинятись – як у поступі Церкви, так і кожної окремої людини зокрема. І не лише діяв так сам, але й допоміг дуже багатьом людям віднайти себе, своє місце у цьому світі й житті. Переконавши їх, що матеріальний добробут і гроші – вторинне, а духовне життя і цілі – мають бути визначальними для кожного з нас.

А поза тим – він перебрав від митрополита Йосипа Сліпого клич бажати великого, не розмінюючись на дрібне, другорядне та минуще. Блаженніший дуже цінував великі виклики та справи, те, що, як був певен, неодмінно змінить майбутнє на краще. І не лише для нашої Церкви. Кир Любомир щиро вірив, що християни України з часом таки досягнуть єдності, здолають міжконфесійні протиріччя, і що власне екуменічний шлях є оптимальним для розбудови сильної та заможної України.

А тепер – слово главам та архієпископам Церков – України і світу:

«То велика честь — бути його спадкоємцем!»

Блаженніший Святослав (Шевчук), глава УГКЦ: 

«Блаженнійший Любомир був духовним батьком українського народу. У його присутності всі ми почувалися захищеними, певними. А сьогодні ми в одну мить усі осиротіли…

Для мене Блаженніший Любомир був добрим батьком, який то пригортав до свого серця, допускав до найпотаємніших думок, мрій і бажань, — сказав Глава УГКЦ під час Заупокійної Архиєрейської Літургії, — то відпускав на край світу, щоб я, як казав, навчився давати собі раду… Сьогодні він нагадує біблійного, але українського, Ісаака, який передає первородство. То велика честь — бути його спадкоємцем!

Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ:

«Його життєвим кредо, яке він озвучив на Майдані під час Революції гідності, були слова святого Католицької Церкви, Ігнатія Лойоли, який казав: “Нам треба довіряти Богові так, наче все залежить від Нього, а працювати – наче все залежить від нас”. І Блаженніший Любомир дотримувався цього гасла, – розповів владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ. – Для нього не було вихідних днів. Він весь був у праці. А коли зробив свою роботу якнайкраще, покірно знову відходив на другий план. Після важливих справ, зустрічей, заходів, сідав у своє авто, хрестився і казав: «І те за нами». Завжди дивився вперед, а те, що було за плечима, віддавав у руки Божого провидіння…

Саме тому Бог звернув на нього увагу всього українського суспільства, зробивши його старцем, мудрецем, пророком українського народу. Він воістину став найбільшим моральним авторитетом у сучасному світі. На ньому справдилися слова Святого Євангелія: Бог гордому противиться, а смиренним дає свою благодать».

ФIЛАРЕТ, Патріарх Київський і всієї Руси-України, УПЦ (КП):

— … Від своїх наставників, а особливо від святителя в єпископи УГКЦ, він перейняв і проніс через все життя і служіння прагнення духовного відновлення українства, подолання ворожнечі між братами і залікування ран минулого. Сподіваюся, що життєвий спадок спочилого, його києвоцентричне бачення майбутнього Церкви в Україні матимуть гідне продовження.

Архієпископ Iгор (IСIЧЕНКО), Харків, УАПЦ:

– … Напевно, серед моральних авторитетів нашої нації владиці Любомирові належить перше місце. Як людині, яка принесла в Україну досвід свободи. Для нас усіх, хто виріс тут в Україні, він був взірцем нерадянської людини – людини, не обтяженої тим страшним досвідом приховування своїх поглядів, подвійності сумління, атавістичного запобігання перед владою. Цього всього в ньому не було, і він ніс цей досвід внутрішньої свободи для нас усіх.

Шейх Саід ІСМАГIЛОВ, муфтій Духовного управління мусульман України «УММА»:

Блаженніший кардинал Любомир Гузар виступав найпотужнішим духовним авторитетом в нашій країні, користувався великою повагою і за кордоном, і в Україні. Недарма рейтинги, які складали ЗМІ, ставили його на перше місце серед усіх духовних і релігійних діячів. Вважаю, що це було абсолютно виправдано і чесно. Любомир Гузар був совістю нації, духовним лідером. І демонстрував свій приклад не лише греко-католикам та християнам, а й взагалі всім віруючим людям. Він дуже добре й толерантно ставився і до мусульман, і до іудеїв, і ніколи не відмовлявся від діалогу…

І саме його виступи на Майдані під час Революції гідності знаходили відгук у серцях людей. Він ніколи не боявся критикувати владу, якщо вона була не права. І його заклик «не бійтеся!», який він промовив на Майдані, став чи не найпотужнішим месиджем всієї Революції гідності.

P.S. Папа Римський Франциск теж був «серед тих, хто молився до Отця Небесного, вручаючи Йому обрану душу нашого брата», про що написав у листі до Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ. На думку глави РКЦ, Блаженніший «був одним із найвищих моральних і шанованих авторитетів в останніх десятиліттях українського народу».

 «Він був батьком і духовним наставником для всієї Греко-Католицької Церкви, яку успадкував з «катакомб», до яких вона була змушена переслідуваннями і  якій повернув не лише церковні структури, але, насамперед, радість власної історії, збудованої на вірі через і понад усякі страждання».

За матеріалами UkrainianPeople.us, автор Ю.Никорак

 

Loading...