23 квітня – Провідна (поминальна) неділя

Провідна або поминальна неділя, гробки, Томина неділя – все це назви однієї і тої ж традиції – згадувати душі померлих в першу після Великодня неділю.

Обряди та звичаї у поминальні дні

Традиції розказують, що на Великдень Бог відпускає душі померлих на землю. До речі, прийнято впродовж тижня після Пасхи виставляти на вікно запалену свічку, щоб душі знайшли дорогу додому, а також кілька крашанок, щоб задовільнити їхній голод. А в поминальну неділю душі повертаються назад на небо. От родичі і приходять на цвинтар попрощатися. А якщо в цей день іде дощ, то якась із душ ніби-то плаче через те, що Господь її не відпустив за гріхи.

Але насправді традиція проводів з’явилася раніше християнства і має язичницькі корені. Тому певний час ревні християни активно боролися із таким обрядом. Хоча з часом все ж таки поминальна неділя органічно вписалася у релігійний цикл Великодніх свят.

Традиції поминальної неділі у регіонах України

У деяких містах і селах це роблять взагалі в понеділок одразу після Великодня. Спочатку в церквах проводять спеціальні служби, а потім на цвинтарі збираються родичі. Але, як стверджують самі священнослужителі, це зумовлено скоріше зручністю. Адже на Пасху в українців є три вихідних, і вони можуть собі дозволити приїхати до рідних на кладовище без відгулів на роботі.

Окрім цього, у Галичині та Центральній Україні немає звичаю накривати стіл на цвинтарі. Зате службу часто правлять одразу на цвинтарі у місцевій капличці, після чого священик окроплює могили.

А от на Півдні, Поліссі і Закарпатті прийнято встановлювати в цей день столи і лавки біля могил родичів і збиратись там за наїдками всією родиною. А напередодні обов’язково приїжджають і прикрашають могилки, наводять чистоту. Вінки на поминальні дні купують заздалегідь, але встановлюють їх на могили вже в неділю. Також на Півдні залишають скибочку хліба, яку перед тим посипають сіллю. Вважається, що так годують душі померлих.

На Покутті, Гуцульщині і Буковині прийнято давати за “поману”. “Помана” – це калач. У дарну неділю його дають разом зі свічкою якійсь людині. Важливо, щоб свічка була запалена. Якщо страву віддають родичу, то додається ще хустина. Якщо ж просто знайомому – носовичок.

Релігієзнавці стверджують, що поминальна неділя завжди була особливою. В цей день люди можуть не тільки згадати усіх своїх родичів, але і духовно поєднатися з ними, насититись позитивною енергією і силами для подальшого життя і втілення своїх планів. Тому пропускати можливість вшанувати пам’ять близьких – не варто.

Християни 23 квітня вшановують мученика Терентія, про якого у народі говорили, що «Терешко дороги сушить». У цей час розкриваються бруньки у груші, дуба.

Також 23 квітня за церковним календарем вшановують мучеників Олександра, Максима, Федора та інших 33-х, мучеників Якова пресвітера та Григорія – патріарха Константинопольського.

Іменинниками 23 квітня є:
Терентій, Яків, Олександр, Максим, Григорій.

23 квітня народились:

1884 — Іван Шмальгаузен, біолог, всесвітньо відомий теоретик еволюційного вчення XX ст.

1920 — Григорій Тютюнник, український письменник. Автор роману «Вир».

1923 – Василь Земляк (Вацик), український письменник, кіносценарист, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.

23 квітня святкують:

Всеукраїнський день психолога

  • Всесвітній день книги і авторського права. ЮНЕСКО обрала цю дату з огляду на її символічність для світової літератури. Адже саме цього дня 1616 року померли Сервантес, Шекспір і де ля Вега, народилися Моріс Дрюон і Володимир Набоков. Традиція святкування Дня книжки народилася у Каталонії, де 23 квітня, на День Юрія, традиційно дарували троянду за кожну куплену книжку. Сьогодні Всесвітній день книжки святкують у 190 країнах світу.
  • Події 23 квітня:
  • 1185 — незважаючи на затемнення сонця, князь новгород-сіверський Ігор разом з братом Всеволодом виступив у похід проти половців.
    1656 — собор церковних ієрархів Московського царства постановив відлучати від церкви всіх, хто хреститься двома перстами.
    1896 — В Нью-Йорку відбувся перший в Америці кіносеанс.
    1959 — створено Спілку журналістів України.
    1975 — у Києві відкрився Музей книги та друкарства України (до липня 2000 р. — Державний музей книги і друкарства України; заснований 1972 року).

Чи знаєте ви, що:

У Григорія Михайловича Тютюнника був брат по батьку Григір Михайлович Тютюнник, теж письменник, що народився на одинадцять років пізніше.

Брати Григорій і Григір Тютюнники отримали одне й те саме ім’я Григорій через випадковий збіг обставин. Старшого Григорія насправді хотіли назвати Георгієм (Їгорем). Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив за здоров’я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім’я і записав онука Григорієм.

Про дідову витівку дізналися, коли Їгору-Григорію було вже років п’ятнадцять — на той час у Михайла Тютюнника у новій сім’ї уже підростав другий син, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняти братів, молодшого стали звати Григором.

Loading...