Сьогодні день пам’яті Володимира Висоцького

Сьогодні день пам’яті Володимира Семеновича Висоцького (1938-1980), поета, автора і виконавця пісень, актора.

Слава Висоцького ще за його життя була безпрецедентною. Його обожнювали всі: від алкаша до академіка, від урки, що відмотав декілька строків на Колимі, до генерала КДБ. Він був не тільки своєрідним реверсом радянської естради (аверсом, звісно, був монументальний Кобзон – до речі, лише на рік старший за Висоцького), – він був реверсом, зворотнім боком усієї радянської, непохитної сіро-брежнівської дійсності з її шамотінням пустопорожніх лозунгів. Його пісні не співали хором в компаніях: хіба ж можна співати гуртом «Кони привередливые», «Двери настежь у вас, а душа взаперти», або ж «Все не так, ребята…» – їх лише слухали: напружено, затамувавши подих, всотуючи шалений високовольтний хрип, що рвався з магнітофонних бобін. Так собаки слухають вовка-одинака, того, хто вирвався за «пятна красные флажков» – згадуючи, ностальгуючи по тій порі, як вони були ще дикими, жили на волі, а не служили хазяїнові за миску баланди, промінявши ліс на затхлий скотний двір. Крик Висоцького був криком мільйонів, що звикли все життя мовчати («помалкивать»), дозволяючи собі хіба що тихе скавуління на кухнях з дешевим портвейном і ковбасою за 2.20. Слухаючи Висоцького, вони компенсували відсутність власних принципів і власної сміливості. У безголосої, інфантильної, забито-заляканої країни з’явився голос – справжній голос, свій голос! Цей хрип розірвав пелену мовчазної покірливості, поновивши в правах кастровані комуністичною пропагандою поняття громадянської гідності й мужності. Тисячам людей цей голос дарував надію пересилити страх, приниження, випрямитись і гордо, по-чоловічому підвести голову. Віднайти власний голос, власне «я» в безликій, видресируваній зграї «будівників комунізму». Останнім часом Висоцького намагаються «ошансонити» і «опопсити», звівши його непокірливу громадянську лірику, яка била навідліг, до примітивного блатаря, а постать самого поета до такого собі середньостатистичного «советского гражданина с буржуазными замашками» (мовляв, «да был как все») – новітні телепропагандисти стали більш витонченими у методах приборкування громадського духу. Але, попри старання, навряд чи їм вдасться перетворити «охриплий його баритон», «відчаєм зірваний голос» на приємний фальцет. Що він, до речі, теж передбачав.

 Укрінформ

Loading...